Перші географічні відомості про Україну належать стародавнім грекам. Так, Геродот (бл. 484 — бл. 425 рр. до н. е.) вважав, що Ойкумена оточена незаселеним суходолом і поділяється на три широтних пояси: північний, помірний, південний. Він описав природні умови півдня України і життя скіфів, які заселяли цю територію. Природні умови Скіфії і скіфів описував також Гіппократ (460—370 рр. до н. е.). Описи півдня України наводять у своїх працях видатні античні географи Страбон (66 р. до н. е.— 20 р. н. е.), Птолемей (90 — бл. 160 рр.), римський натураліст Пліній Старший (23—79 рр.). Україна згадується в описах візантійських та арабських мандрівників у X ст.
Важливі відомості географічного змісту містяться в літописах Київської Русі, зокрема "
Повісті минулих літ". Тут називаються географічні об'єкти України, описуються природні явища.
У Київському літопису 1187 р. вперше згадується і назва Україна на означення Переяславської, Київської і Чернігівської земель.
Перші карти української території були видані в Європі у 1482 р. разом з "Географією"
Клавдія Птолемея і перевидавались багато разів.
У 1650 р. французький інженер і військовий картограф
Г. Л. де Боплан видав книжку "Опис України". У ній зазначалось, що Україна займає територію "від меж Московії до Трансільванії". Там же містилися карти України, виготовлені на основі топографічних знімань. Карти Г. Л. де Боплана були досить докладними, тому перевидавалися в XVII ст. і в першій половині XVIII ст.
У дальшому розвідуванні природних умов і ресурсів України мали значення відкриття Г. Капустіним родовищ кам'яного вугілля в Донбасі (1721 р.), вивчення родовищ залізних руд в долині р. Саксагані академіком Академії наук і мистецтв у Петербурзі
В. Зуєвим (1781 — 1782 рр.) і опис природних умов, населення і господарства Лівобережної України і Причорномор'я. В 1793—1794 рр. Україну досліджували експедиції академіків
П. Палласа та Гюльденштедта, які вивчали ґрунти, рослинність, тваринний світ.
Значний внесок у вивчення географії країни зробили вчені Київського, Львівського, Одеського, Харківського університетів. У 1873 р. в Києві було створено Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, до якого ввійшли такі відомі представники української інтелігенції, як
Г. Галаган, В. Антонович, Ф. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький, М. Лисенко та ін. Одним із засновників і керівників його був видатний етнограф і географ
П. Чубинський, відомий тепер і як автор тексту національного гімну "Ще не вмерла Україна". Експедиція під його керівництвом досліджувала Україну, результати були видані під назвою "Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край" (1872—1878 рр.).
У вивченні природних умов України, зокрема її рельєфу і геологічної будови, клімату, ґрунтів і рослинності, значну роль відіграли дослідження таких відомих природознавців, як
П. Броунов, В. Докучаєв, О. Карпінський, О. Воєйков, А. Краснов, Г. Танфільєв та ін. В. Докучаєв досліджував землі Полтавської губернії, лісостепової і степової зон України. Велике значення для розвитку географії України мало створення в університетах кафедр географії.
У 1918 р. в Києві було засновано Академію наук України, вчені якої досліджували природні умови і ресурси, господарство і населення нашої держави. Засновником і першим президентом Академії наук України був академік
В. Вернадський (1863—1945), який розвинув вчення про біосферу, про роль живої речовини в житті Землі; його праці відіграли важливу роль у розвитку геохімії, охорони природи, ландшафтознавства, палеогеографії. Він очолював комісію з вивчення природних багатств України. Одним із засновників Академії наук України був також географ і геолог
П. Тутковський — професор Київського університету. Він розробив першу схему природно-географічного районування України, видав підручник "Загальне землезнавство". До основних елементів кожного з виділених ним на території України краєвидів П. Тутковський включав також сільське господарство, побут.
Одним із засновників фізичної географії в Україні був академік
С. Рудницький (1877—1937). Йому належать наукові праці з геоморфології, історичної і соціально-економічної географії, картографії, краєзнавства, загального землезнавства, фізичної географії України. С. Рудницький був радником в уряді Західно-Української Народної Республіки з економіко-географічних та політико-географічних питань. У 1927 р. він заснував Український науково-дослідний інститут географії і картографії у м. Харкові, провів експедиційні дослідження на території Наддніпрянщини, Донецької височини, Волині. С. Рудницький мріяв створити багатотомні праці з географії України. На жаль, у 1933 р. вчений був заарештований і бездоказово засуджений, а в 1937 р. розстріляний. Реабілітували видатного українського географа лише в 1965 р.
Академік
Г. Висоцький (1865—1940) — різнобічний вчений: географ, ґрунтознавець, геоботанік, лісознавець, агроном. Він обґрунтував схему природно-географічного районування Східноєвропейської рівнини. Його учнем і послідовником був академік
П. Погребняк (1900—1976) — відомий ґрунтознавець, лісознавець, еколог, фізико-географ. Він розробив наукові основи дослідження лісів України, охорони її природи. Його праця "Основи лісової типології" перекладена багатьма мовами.
Академік
Б. Срезневський (1857—1934) проводив наукові дослідження з синоптичної метеорології, агрометеорології, кліматології України. Ним розроблена схема кліматичного районування України, він займався вивченням впливу метеорологічних чинників на здоров'я людини. Академік
И. Косоногов (1866—1922) вивчав метеорологічні явища, процеси в атмосфері, сонячну радіацію, її інтенсивність протягом року і за сезонами, вплив теплового режиму і вологості на ріст і розвиток сільськогосподарських культур. Академік
В. Бондарчук (1905 —1993) — відомий геолог, геоморфолог, палеогеограф, автор описів краєвидів України, праць про корисні копалини нашої країни. Досліджував Полісся і Причорномор'я, Українські Карпати і Наддніпрянщину, Донецьку височину, видав книжки з геології для вчителів.
Академік
К. Воблий (1876—1947) — один із засновників Української енциклопедичної географії — досліджував історію народного господарства, розвиток і розміщення продуктивних сил України, розробив схему її економічного районування.
Для дослідження природних умов і ресурсів України, населення і господарства, їх картографування, проблем природокористування і охорони природи в 1964 р. при Інституті геологічних наук Академії наук України був створений Сектор географії. Пізніше він був перетворений у Відділення географії, а в 1991 р. на його основі був створений Інститут географії Національної академії наук (НАН) України — головна академічна установа в галузі географічних досліджень у нашій державі. Всіх географів України об'єднує громадська організація — Українське географічне товариство, що існує з 1964 р.
У 60—90-х рр. XX ст. в Україні виконано великі за обсягом і значні за результатами дослідження її географічної будови, підземних вод, корисних копалин, клімату, поверхневих вод Чорного і Азовського морів, водних ресурсів, ґрунтового покриву, заповідних територій, рекреаційних ресурсів, складено відповідні карти. Досягненнями українських географів є створення Атласу природних умов і природних ресурсів України, багатотомної серії з природи. України (геологія і корисні копалини, клімат, моря і внутрішні води, ґрунти, рослинність і тваринний світ, ландшафти і фізико-географічне районування). Найповніші географічні дані про природу нашої держави наводяться в трьохтомній "Географічній енциклопедії України" (1989—1993 рр.), яку видано вперше. Фізико-географічні умови України детально відображені у Національному атласі України.
з сайту
http://www.geograf.com.ua/physical/school-course/449-doslidzhennya-teritoriji-ukrajini
https://windyty.com – неймовірно яскрава інтерактивна візуалізація потоків вітру, температури, тиску, опадів і морських течій в режимі реального часу на всій земній кулі. Можна подивитися, як в Атлантичному океані народжуються шторми, або на течія Гольфстрім.
